Стрічкова технологія LTO: виклики десятого покоління

У кінці травня IBM розпочала постачання стрічкових приводів LTO-10, і низка виробників стрічкових бібліотек вже заявили про підтримку цього десятого покоління у своїх продуктах. Технологія Linear Tape-Open (LTO), що з’явилася у 2000 році, за чверть століття стала фактичним стандартом для стрічкових накопичувачів. Однак, судячи з анонсу LTO-10, розробники зіткнулися із серйозними проблемами.

1. Відсутність приросту швидкості запису. Всупереч початковим планам розвитку LTO, перехід від дев’ятого до десятого покоління не приніс збільшення швидкості запису даних на стрічку. Вона залишилася на рівні 400 МБ/с (для порівняння, при переході з LTO-8 на LTO-9 швидкість зросла на 40 ГБ/с). Проте для більшості користувачів стрічкових бібліотек цей недолік не є критичним, оскільки стрічка зараз переважно використовується для довготривалого зберігання електронних архівів, а не для швидкого резервного копіювання, де пріоритетом є мінімізація переривань у роботі основних застосунків.

2. Проблема зворотної сумісності. Інша, більш значуща для електронних архівів проблема LTO-10, стосується зворотної сумісності. Попередні покоління LTO могли читати картриджі двох попередніх поколінь (наприклад, привід LTO-7 читав LTO-5 та LTO-6). Проте, починаючи з LTO-8, сумісність обмежилася лише попереднім поколінням, а в LTO-10 зворотна сумісність з попередніми поколіннями повністю відсутня.

Це означає, що стрічкові бібліотеки, оснащені приводами LTO-8 та LTO-9, після їх заміни на приводи LTO-10 не зможуть зчитувати дані зі старих картриджів. Власникам таких бібліотек доведеться шукати рішення для міграції даних зі старих картриджів LTO на нові. Альтернативою може бути часткова заміна приводів, що дозволить використовувати картриджі нового покоління (один картридж LTO-9 вміщує 18 ТБ даних без стиснення, а LTO-10 — 30 ТБ), але вимагатиме збереження старих приводів для доступу до архівів на попередніх поколіннях стрічок.